Як завжди – перший тиждень жовтня. Як завжди – нові ідеї та нові учасники. Нові, проте не випадкові. Згідно з кураторським задумом, «Бурлюківський Міст» мав простягнутися крізь час і простір. У часовому вимірі він мав поєднати митців минулого і сучасності, у географічному – різні локації, які мають історичний зв'язок з «батьком вітчизняного футуризму», всесвітньо відомим українцем Давидом Бурлюком, адже у 2017-му виповнилося 135 років з дня його народження, все ж таки ювілей, а традиція відзначати ювілеї чомусь ще не вмерла.

Першими локаціями, які поєдналися спочатку ментально, а під час фестивалю – фізично, стали Херсон і Суми. Художник з Сум Костянтин Аленинський був на фестивалі у Херсоні у 2011 році, і після фестивалю спілкування тривало. Створення в Сумах Творчої майстерні BurliukLoft підштовхнуло співпрацю з Центром культурного розвитку «Тотем» на підґрунті спільної історико-культурної спадщини, адже Давид Бурлюк народився на хуторі Семиротівка, який тоді, у 1882-му році, належав до Харківської губернії, а наразі це Сумська область. А у 1907-1914 рр. родина Бурлюків жила у селі Чорнянка – це 70 км від Херсону, і саме тут на згадку про творчі пошуки та знахідки перших футуристів ще у 2002-му році «Тотем» розпочав фестиваль сучасного мистецтва «Terra Futura».

Костянтин Аленинський привіз в Херсон кілька виставкових проектів та поділився своїм унікальним творчим підходом та досвідом мистецько-етнографічних експедицій, які він ініціював на місці, де був розташований хутір Семиротівка. Там були зібрані артефакти, які не мають музейної цінності, але можуть стати точкою відліку для створення мистецького твору – це й уламки металевих виробів, і старі дерев’яні предмети побуду селян. Разом з тим учасники експедицій спілкувалися з місцевими жителями. Одна бабуся показала місце, де стояв дім Бурлюка, інша розповіла легенду про те, що саме тут сім рот швецького короля Карла ХІІ потрапили у засідку, і саме тому місцевість отримала назву «Семиротівка». Результатом цього дослідження стали виставки «Око Давида», «Неїстівні піци», «Сім рот короля Карла ХІІ». Частина знахідок увійшла в проект «Фу-медалі» (медалі за егоїзм). Проект «Око Давида» поїхав в Одесу, а три інші – приїхали у Херсон, були презентовані на новій культурній локаціїї «Урбан Сад» та викликали жвавий інтерес та обговорення.

В «Урбан Саду» в очікуванні гостей та колег Центр культурного розвитку «Тотем» розпочав будувати інсталяцію «Бурлюківський Міст». У її створенні взяли участь і херсонські волонтери, і митці, які наповнили її своїми роботами. Окрасою Моста стала нова робота Костянтина Терещенко з загадковою назвою «Слота» та віршем:

Чёрный кот

Фу турист

Го ловушка

Не мой мир

Немой мир

Слота

Учасники проекту з інших міст долучилися до інсталяції власними роботами. Костянтин Аленинський в Херсоні провів майстер-клас, результатом якого стала «піца Маленька Херсонська» та фу-медалі «Бурлюківський Міст» 1-го та 2-го ступеня та медалі, присвячені Миколі Бурлюку (який був розстріляний у Херсоні) та 135-річчю до дня народження Давида Бурлюка. 7 жовтня ці об’єкти було інстальовано у спільну композиції, вони залишилися у подарунок місту.

В процесі підготовки до фестивалю до «Бурлюковського Мосту» приєдналися ще дві локації – Харків та Одеса, які також мають історичний зв'язок з Давидом Бурлюком (в цих містах він отримував художню освіту).Отже, 4-7 жовтня 2017 року у Херсоні зібралися ті, хто розуміє значущість цього пласту історико-культурної спадщини та готовий ділитися власним досвідом та напрацюваннями.

Художниця з Харкова Віолета Терлига привезла в Херсон виставку свого живопису «Все як у людей» і поділилася досвідом роботи з дітьми у творчій студії “Aza Nizi Maza”, яка знаходиться у кількох кроках від місця, де жила родина Бурлюків у Харкові.

Четвертою «опорою Бурлюківського Моста» став письменник та культуролог Євген Деменок з Одеси. Він представив у Херсоні свою книгу «Нове про Бурлюків», яка стала результатом багаторічного дослідження документів та особистого спілкування з родичами та нащадками відомих футуристів. Примірник книги було передано у Херсонський літературний музей, який має власну колекцію по цій темі.

6 жовтня всі разом учасники проекту виїхали у село Чорнянка Херсонської області. До учасників приєдналися місцеві культурні активісти, які відтворили атмосферу авангарду початку ХХ століття. Художник Леонід Смагін, який виріс в будинку, де жила родина Бурлюків, розповів про своє дитинство та показав місце, де стояв дім (він був зруйнований у 80-ті роки). Костюмований перфоманс на «малій батьківщині футуризму» привернув увагу селян, і до учасників швидко приєдналися місцеві школярі, їхній викладач та знавці минулого Чорнянки. Виявилося, що майже всі вже знають про цікаве минуле свого села і пишаються ним. На постаменті, де колись посеред села стояв пам’ятник Леніну, в цей день постав Пам’ятник Відомому Футуристу. Костянтин Аленинський показав, як за допомогою арт-об’єкту під назвою «футуристичний металошукач» можна знайти матеріал для творчих робіт. А одесит Євген Деменок в процесі спілкування з місцевими мешканцями з’ясував, що вулиця, по якій йшла мистецька кавалькада уздовж озера, колись мала назву Дерибасівська! Маємо ще один зв'язок між локаціями «Бурлюківського Мосту». І таких зав’язків було знайдено чимало, тому логічно, що попри брак вільного часу (презентації, відкриті лекції, дискусії, майстер-класи, спільні дослідження, обмін досвідом тривали з ранку і до ночі), учасники «Terra Futura» загорілися ідеєю продовження проекту. To be continued!

Юрій Житняк, учасник перфомансу:

Істинно, істинно кажу вам: якщо футуристичне зерно, як у землю впаде, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то принесе багато плоду.
Футуризм не вмирає в Херсонській землі і приносить свої плоди.
Ось уже понад століття херсонські футуристи (художники в широкому розумінні цього явища) розвивають традиції, закладені в Маніфесті «Ляпас суспільному смаку».
Вони «Стоять на брилі слова «ми» серед моря свисту і обурення» і закликають «зірниці Нової Прийдешньої Краси самоцінного (самовитого) Слова».

ХТО ТАМ КРОКУЄ ПРАВОЙ? ...
Херсонські футуристи на марші ...

Ксенія Келеберда, журналіст, знавець літератури.

Первый раз я попала в Чернянку в 2002 году. Молодые, но уже вполне крутые тотемовцы, проводили свой первый фестиваль современного искусства «Дидцебаба», который спустя несколько лет плавно трансформировался в Терра Футуру. И тогда, пятнадцать лет назад, я впервые увидела, как жизнь столкнулась с искусством, недоуменно замерла и попятилась назад. Стадо живых коров наткнулось на стадо коров фанерных (лихо расписанных и живописно расставленных в осенней траве на берегу озера), тревожно замычало, развернулось и побрело назад. За эти годы много всего в Чернянке было: знаменитые «митьки» писали с натуры живописные развалины, поэты с обрыва читали стихи, там пели, танцевали, выстраивали странные композиции из подручных материалов и живых тел. И всегда это было ярко, тонко, метафорично, иногда смешно.

В этот раз на своём пути через Чернянку мы успели похоронить футуризм и воздвигнуть ему памятник. Мы шли, читали и пели футуристические стихи, от нас с воем убегали местные собаки, но вот школьники, увидев это карнавальное шествие, с удовольствием присоединились. И были ошарашены информацией о том, что именно в их Чернянке лет сто назад группа странных, но адски талантливых людей, придумала такую полезную штуку как футуризм. А о том, что футуризм действительно пригодился миру, свидетельствует да вот хотя бы очередной выверт дизайнерской мысли – геометрически простроченные вещи с гипертрофированно большими карманами. С нами, помахивая футуристической лопатой, ходила юная красавица в офигенной зеленой куртке, будто сделанной по эскизам костюма Казимира Малевича к пьесе «Победа над солнцем». На мой идиотский вопрос – где ж такое сшили, красавица обиженно заявила, что это продвинутый европейский тренд.

Ну и солнце, конечно, было. Когда пёстрая толпа выстроилась на холме и по просьбе фотографов стала всматриваться в хмурое небо в попытке увидеть солнце – тут-то оно и выглянуло.

Проект реалізовано в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США)”.