Якось довелося мені презентувати Україну на міжнародній конференції у Празі. Зібралися начебто свідомі, освічені люди з колишніх дружніх країн. Розповідаю про нашу політику, культуру і, звісно, згадую Шевченка. І тут всі раптом жвавішають, аплодують, кажуть: “О, ми його знаємо! Це відомий футболіст!” Довелося довго пояснювати, що для українців Шевченко-футболіст – це вже друга персона після Шевченка-письменника...

Добре, що ми самі про це ще пам’ятаємо. Проводимо Шевченківські дні. Покладаємо квіти до пам’ятників. Дискутуємо, хто має отримувати Шевченківську премію, адже за радянської доби то були й партійно натхненні ремісники, й ідейно наснажені графомани - ті, чиї імена зараз нецікаві навіть історикам культури. Та й досі багато хто з нормальних митців йде на компроміс, щоб одержати цю премію, і виставляє попереду своїх творів так звані “паровозики” (коньюктурні вірші чи картини про Шевченка та Україну). І пишаємося, любі херсонці, пишаємося тим, що херсонський поет Анатолій Кичинський здобув цю нагороду за справжнє мистецтво.

Проте Шевченко був набагато ширшою особистістю, ніж ті рамочки, ті образи, в які його пробують втиснути. Це була людина європейського рівня, професор, веселий, часто балагур і під кінець життя, можливо, містик, можливо, набагато вільніша людина, ніж теперішні його шанувальники. Тому мене завжди цікавило, як його сприймають десь у віддалених селах. Чи не став він черговою іконою. І хоча знаю, що давно вже став, вже одно шукаю живого сприйняття Тарасової спадщини. І нарешті, знаходжу! Херсон, Північна виправна колонія № 90. Сюди мене запросили в журі конкурсу плакатів, зроблених засудженими і присвячених образу Тараса. Різні Тараси дивляться з плакатів, здебільшого похмуро чи суворо. Автори робіт розповідають, про що вони думали, коли малювали, як порівнювали життя Тараса з власним, розмірковують про те, якою була Україна за часів Тараса і якою стала зараз... В цьому є щось справжнє, що виправдовує традицію тих Шевченківських днів, які я не дуже люблю – бо пам’ятати свою культуру треба завжди, а не тільки з понеділка по середу.

Висловлюємо щиру подяку персоналу Північної ВК № 90, а також всім авторам робіт.


Текст і фото: Олена Афанасьєва