Дорогий Тарасе Григоровичу!

Ви такий сумний та меланхолічний, що аж жити не хочеться, коли вас читаєш. Та ми взяли себе в руки і відзначили Ваш день народження (200 рочків – не баран начхав!) завзято, з легкою іронією та тяжким стьобом – бо інакше або в петлю, або йти вилами здобувати собі право на радість і, як його, теє, ну Ви знаєте… Щастя, ось!

Була на вечірці одна бідолашна дівчина, все хотіла у Вас про кохання щось знайти. Години три шукала – а воно або братерське, або до рідної землі… Нарешті Ви до якоїсь Оксани прихилилися… Яке полегшення! Довела дівчина нам, цинікам, що статеві відносини Вам не чужі. Та ми й не сумнівалися (Бузіна постарався, все по полочках розклав: де, з ким, які наслідки), але не така Ви були людина, щоб свій творчий запал витрачати на соплі та зітхання. Не час!

От ми і заспівали… Хором, у стилі П’ятницького. Волали так, що по всьому районі чутно було. Чекали навіть на погром – повірте, дуже революційну пісню склав один актуальний художник (на якому клейма ніде ставити – такий безстрашний та безсоромний). Пройдуть роки, перш ніж ми зможемо виконати її на публіці – не та ще у нас свобода та толерантність, щоб відкрито казати про ЦЕ, та й ще використовуючи тваринні алегорії. Ну, нічого, нам не звикати до гоніння і приниження – нас рідко розуміють, ще рідше нам аплодують. Ну, Ви в курсі, як воно буває. Вони ще поплачуть, наші вороженьки, ще вмиються сльозами заздрості та каяття.

А потім, як і зазвичай, – фотосет. Пробачте, але ми люди пропащі, постмодернізмом зіпсовані, то й дядечка, котрий Вас «изображал», не стільки копіював улюблений багатьма образ, скільки акцентував Ваші знані вуса, суворий погляд «многое повидавших» очей та кожушинку, під якою ховалося Ваше палке серце. А на тих профурсеток з глумливо намальованими вусиками, які козами скачуть з обох боків, не зважайте – примазалися до чужої слави, бо таланту бракує, а у вічність хочеться. Жінки! Що з них взяти…

Такі ось справи. Ще хочемо декілька акцій Вам присвятити – митців у нас багато, хай напружаться і щось заради любові до спадщини нашої культурної зроблять, а не заради бабла капіталістичного. Тож ждіть! Ми Вас ще здивуємо. Ми такі!

Ваші щирі шанувальники,

ЦМІ «ТОТЕМ»

Текст: Юлія Манукян