Зігбург, маленьке німецьке містечко з цікавою 900 літнєю історією, своїм устроєм та побутом. Але мої друзі не запропонували мені відвідати музей, а чомусь запросили прогулятись цвинтарем, наче це була пропозиція пройтись парком, чи побувати в ботанічному саду. Чесно кажучи я була здивована, але неординарність пропозиції мене зацікавила і я погодилась. Тепер я розумію глибше проект Макса Афанасьєва "Ідеальний натюрморт" http://coyc.com.ua/post/579 і в продовження його теми пропоную зламати стереотипи і проаналізувати культуру німецького поховання та оздоблення памятників.
Перше на що я звернула увагу, це ідеальна чистота та продуманість устрою цвинтаря, доречи як і всього міста. Широкі доріжки, вічнозелені кущі та дерева, і море живих квітів.
Пізніше в полі зору почали зявляться незвичайні маленькі скульптурки, схожі на дитячі іграшки, про які і піде розмова. Саме ці дивні скульптурні ідеї місцевих жителів викликають миле та радісне враження від цьго, здавалося б не привітного місця, враховуючи українську культуру. Всі могилки ідеально прибрані. Рідні так часто бувають, що квіти не встигають зівянути. Це місце дійсно не схоже на цвинтар, на мою думку це парк памяті. А ці милі гномики, кролики, принцесочки та ангелочки викликають посмішку, приємне враження і спроможні зламати буд-які стереотипи пострадянськокомуністичного суспільства. Аналізуючи менталитет мешканців, я зрозуміла, що для більшості похованих та живих людей цього міста смерті не існує, вони мають віру у вічне життя. Для них смерть - це просто перехід до раю. Бо інакше чому тут радіти?
Пізніше друзі розповіли, що сам процес поховання разом з арендою землі на кладовищі дуже дороге задоволення 20000-30000Є. Землю можна брати в аренду на 20-ть років. А коли термін збігає поновлювати арендну плату. Інакше памятник зрівнюють з землею і знову комусь здають в аренду. Часто на одному памятнику можна побачити декілька прізвищ, тому що в цілях єкономії хоронять в глибину на різних рівнях. Тобто в землі є позначка де розташована стара домовина, це означає, що глибше копати не можна. І нову труну ховають зверху наче будують багатоповерховий будинок. В лісі можна побачити на деревах таблички зі схожими написами як на памятниках. Мені пояснили, що бідній частині населення дозволено за невеличку плату захоронити попіл померлого під деревом. Ось такі закони та звичаї.
Перше на що я звернула увагу, це ідеальна чистота та продуманість устрою цвинтаря, доречи як і всього міста. Широкі доріжки, вічнозелені кущі та дерева, і море живих квітів.
Пізніше в полі зору почали зявляться незвичайні маленькі скульптурки, схожі на дитячі іграшки, про які і піде розмова. Саме ці дивні скульптурні ідеї місцевих жителів викликають миле та радісне враження від цьго, здавалося б не привітного місця, враховуючи українську культуру. Всі могилки ідеально прибрані. Рідні так часто бувають, що квіти не встигають зівянути. Це місце дійсно не схоже на цвинтар, на мою думку це парк памяті. А ці милі гномики, кролики, принцесочки та ангелочки викликають посмішку, приємне враження і спроможні зламати буд-які стереотипи пострадянськокомуністичного суспільства. Аналізуючи менталитет мешканців, я зрозуміла, що для більшості похованих та живих людей цього міста смерті не існує, вони мають віру у вічне життя. Для них смерть - це просто перехід до раю. Бо інакше чому тут радіти?
Пізніше друзі розповіли, що сам процес поховання разом з арендою землі на кладовищі дуже дороге задоволення 20000-30000Є. Землю можна брати в аренду на 20-ть років. А коли термін збігає поновлювати арендну плату. Інакше памятник зрівнюють з землею і знову комусь здають в аренду. Часто на одному памятнику можна побачити декілька прізвищ, тому що в цілях єкономії хоронять в глибину на різних рівнях. Тобто в землі є позначка де розташована стара домовина, це означає, що глибше копати не можна. І нову труну ховають зверху наче будують багатоповерховий будинок. В лісі можна побачити на деревах таблички зі схожими написами як на памятниках. Мені пояснили, що бідній частині населення дозволено за невеличку плату захоронити попіл померлого під деревом. Ось такі закони та звичаї.
