Зазвичай, коли йдеться про архітектурний авангард, Одесу ніколи не згадують, адже є взірцеві Харків, Запоріжжя, Донецьк, Київ… Зрештою, є десятки промислових міст українського сходу, є чудові зразки в Ужгороді, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях. Тобто, розказати можна про багато міст, про різноманітність й різноплановість архітектури функціоналізму та його епохи, але не про Одесу. Час виправити це.

Контекст: Одеса у вирії історичних зламів

Розквіт приходить до Одеси під час дії права вільної торгівлі з правом  безмитного ввезення і вивозу товару – порто-франко (1817–1858). Місто почало швидко розвиватися за рахунок хлібної торгівлі, у 1865 р. було проведено залізницю до Балти. Чому не далі? Тому, що Балта була центром збору зернової продукції, Одесі далі й не потрібно на той момент.

У 1880-му в місті запущено кінний трамвай, тобто конку (з 1910-го – електричний). Перепис 1897 р. показав Одесу найбільшим містом України з населенням у 404 тис. В Києві було 248, у Харкові 174, у Львові 149, Дніпрі –113 тис. У 1908 р. з’явився перший авіаційний клуб.

Протягом XIX ст. місто мало тісні зв’язки з середземноморськими країнами й через європейські порти – зв’язки з найважливішими культурними центрами Європи. Архітектурну освіту одеські архітектори набували у Берліні і Парижі.

Від 1864 р в Одесі діяло Товариство інженерів та архітекторів, від 1869 – архітектурний клас для тих, хто бажав поступити на архітектурне відділення Петербурзької академії мистецтв. Інженерно-будівельну освіту від 1891 р. можна було отримати в Одеській школі десятників будівельної справи (1891–1917). У програмі були інженерна графіка та малювання. У 1917 р. вона закрилася, але у 1918 р. Одеське художнє училище стало вищим з відкриттям архітектурного відділення з повним курсом освіти.

У тому ж 1918 р. був створений Одеський політехнічний інститут, до складу якого входив Інженерно-будівельний факультет. На базі обох відділень у 1930 р. нарешті був створений Одеський інститут інженерного цивільного та комунального будівництва – тепер Одеська національна академія будівництва та архітектури.

Отже, з архітектурною освітою було все гаразд. 13 березня 1918 р. після тривалого збройного протистояння у боротьбі за владу, в місті встановилося управління Центральної влади Української Народної республіки, від 29 квітня – Української держави. 11 грудня перемогла "біла" влада, яку 5 квітня 1919 р. посунула "червона", розпочавши кривавий терор. Потім 24 серпня її посунули знов, але, від 7 лютого 1920 р. вона встановилася вже надовго. Втім, від березня 1918 року велика частина одеситів вже почала мріяти про можливість створення незалежної держави, адже на очах утворилися Чехословаччина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія. Цим країнам вдалося вибороти незалежність та розпочати архітектурне змагання у розбудові модерних держав.

Більшовицька Росія у цьому змаганні також брала участь, адже це було наочним відображенням змін. Але в Одесі у той час панував страшенний занепад, який підсилив голод 1921–1923 рр. Перші будівельні роботи 1926-го року обмежилися завершенням раніших недобудов. Нове будівництво розпочалося у 1927 р. У 1928–1932 рр. в СРСР було розпочато індустріалізацію, для чого було створено Держпроектбуд – фактично філію американської компанії Albert Kahn Inc, її очолив брат засновника компанії – Моріс Кан. 1932-й – рік закінчення контракту й рік початку голодомору – це не збіг, хліб був одним з видів оплати за роботу. Не збігом також є завершення контрактів інших іноземних проектувальних компаній, які працювали в багатьох містах СРСР та України. Вони перш за все й були провідниками функціоналізму. 1932-й став поворотним зрештою й для цього стилістичного напрямку, далі почалося повільне сповзання у бік класицизму, який якнайкраще відображав ідеї тріумфу міцної влади.

Отже, для Одеси часу було обмаль, фактично п’ять років (1927–1932).

Ще кілька важливих обмежень. Одеса не була індустріальним центром й не мала сировинної бази для цього. Одеса залишила величезний житловий фонд: на початок 1918 р. населення міста складало більше 600 тис., а на 1923 – 300 тис; й до початку Другої світової війни місто відновитися не встигло. Крім того, відбувалося ущільнення житлової площі. Нового житла місто критично не потребувало. В місті залишалися переважно місцеві архітектори, які працювали в парадигмі замовлень початку ХХ ст., хоча, насправді, досконало володіли будь-яким сучасним стилем й були схильними до експерименту. Але в Одеси склалося своє неповторне лице й вносити кардинальні зміни у нього було складно. Тобто, якщо і йшли якісь вільні ділянки  у центрі міста під забудову, то нові об’єкти модернізму від сміливого проєкту до реалізації проходили певну еволюцію «підпорядкування» оточенню. Незалежно від схильності тоталітарного режиму до класицизму, Одеса й без того залишалася з класицистичним підтекстом, тому в епоху сталінської архітектури вона увійшла більш природньо, ніж в епоху модернізму.

Перлини конструктівізму

Повертаючись до нашою «п’ятирічки», з урахуванням величезних розмірів міста, модерністських об’єктів в ньому вистачає, аби зробити певний аналіз.

 Будівля інституту інженерів Комунгоспу, арх. Ф.А. Троупянський, 1930 р., вул. Дідріхсона, 4 корпус 1.

Це будівля знакова, адже тут мали навчатися архітектори нової епохи. Корпус у плані прямокутний і триповерховий, а головний фасад має асиметричну композицію. До правого торця прибудований окремий одноповерховий об’єм, який виступає дещо вперед. Головна сходова клітка виділена у ризаліт і височіє над дахом – вона розташована праворуч на певній відстані від головного входу. Біля одноповерхової прибудови розташована менша сходова клітка, яка також височіє над дахом, але непідкреслена ризалітом. В лівій частині будинку розташований великий об’єм, що також виступає вперед, а його дах розташований на рівні об’ємів сходових кліток. В цьому об’ємі розміщувалися великі аудиторії.
Дивно, що архітектор не погрався з вхідною групою та ніде не використав циліндр або коло (жарт). Але асиметрична побудова фасаду та гра з об’ємами – це те, що найбільше наближає проєкт до тенденцій модернізму. Втім, певні художні особливості відносять проєкт до конструктивізму, наприклад використання кольору в членуванні площин фасаду, навмисні завищенні площини над ризалітами, віконні отвори наближалися до квадрату та їх членування на дрібні квадрати або вертикальні півквадрати.

Гуртожиток студентського містечка Водного інституту. Проект: арх. Любельський Л. А., будівництво: інж. Гельман Л. Т., 1929. Вул. Старопортофранківська, 59.

Це конструктивізм, але вже з проявами певних одеських особливостей. Фасад симетричний, тридольний, що видає класицистичну побудову. Основна площина часто має карниз. Й головне – в одеській квартальній забудові у роки конструктивізму стало популярним робити кармани (курдонери) для розбивки загальноквартальної площини фасадів, для додаткової площі озеленення й поліпшення санітарного стану.

Студентський гуртожиток (І-а черга), проект: 1930. Будівництво, нагляд: Божко, 1931–1934. Зруйнований у 1940-х рр. Вул. Старопортофранківська, 71.

Цей гуртожиток з п’ятма поверховами вважався у міжвоєнні роки високим. Місця у гуртожитку отримали Державний університет, Медичний інститут, Медико-Аналітичний Інститут та Педагогічний інститут.

Будинок складався з трьох об’ємів, середній з яких значно відступав від червоної лінії Старопортофранківською й утворював той одеський курдонер, про який йшлося вище. Але чомусь озеленення не було виконане. Виступі бічних флігелів відносно центрального корпусу були обіграні напівкруглими ризалітами із сходовими клітками. У 1940-х гуртожиток був зруйнований у результаті авіанальотів.

Одеський механіко-технологічний навчально-виробничий комбінат (одна з історичних назв технологічного університету). 1932–1935. Архітектори А. Б. Мінкус; М.А. Шаповаленко. Вул. Канатна, 112. Зруйнований під час обстрілів 1941 р. Відбудований у сталінському ампірі.

Відчуття, що це центральни виступ зі складною побудовою об’ємів, з’явився пізніше. Він хоча й урізноманітнює комплекс, але виглядає дещо чужорідно.

Гуртожиток Інституту зерна та борошна на 800 місць. 1932–1935. Архітектор, вірогідно, А. Б. Мінкус. Вул. Канатна, 116. Знесено у березні 2021 р.

Це один з найцікавіших прикладів. Насправді, маємо три будівлі, зведені у трьох стилях. Найбільш цікава перша (праворуч). Це громадська частина з їдальнею (попереду) та спортивною залою (позаду). Ліворуч прибудовані два корпуси, розділені карманом. Вони мають певне декорування у вигляді карнизів, міжвіконного оздоблення – геометризованими фільонками.

Третій корпус схожого об’єму прибудований ліворуч з великим виступом вперед. Цей виступ обіграно півкруглим ризалітом сходової клітини, якій підігрує півколу правої прибудови. Сам цей корпус гуртожитку має ще більше декорування фасаду. Неймовірно, але цю пам'ятку безжально зруйнували у 2021 р.

Автоматична телефонна станція. Арх. Н. Л. Гуревич, інж. П. П. Ципулін. 1929–1930. Вул. Катерининська, 37, ріг Жуковського, 25.

Одна з найбільш яскравих, іконічних будівель конструктивізму знаходиться у самісінькому центрі Одеси – у 4 кварталах від Оперного театру.

Проєкт затверджено 18 червня 1929 р. з рекомендацією зменшити виступ еркеру до 2 м від основного об’єму, – навіть цікаво побачити той перший проект. При станції були зосереджені всі види зв'язку: міжміський, переговорний, телеграфний, пошта та радіовузол. За потужністю станція стала другою в Радянському Союзі.

При тому, що стан будівлі більш-менш нормальний, її проблема в іншому – у катастрофічно невдалому рішенні фасаду прибудови нового корпусу цієї ж станції (1975–79). Напівциліндричний ризаліт надавав динамічності у підкресленнях горизонталей на тлі. Автор навіть навмисно вивів на глухий фасад огорожі балконів, аби досягти ефекту. А прибудова праворуч повністю вкрита монотонними вертикалями, які знищили не лише ефект динаміки вертикалі еркеру, але й згасили всю об’ємно-пластичну гру. Про біду з новітніми бородавчатими прибудовами навіть говорити не будемо.

Заклади відпочинку радянської еліти.

Санаторій ГПУ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського (Перший корпус), арх. Дубінін О. І., 1931–1939.
Відновлення та реконструкція лікувального корпусу, арх. Баумштейн Е. С., Володимирська Р. А., 1947–1949. Французький бульвар, 52.

Санаторій міліції (Другий корпус санаторію НКВС ім. Дзержинського), 1934. Вул. Академічна, 30. Зруйнований взимку 2010-2011 рр.

Основна частина санаторію складалася з двох довгих корпусів, сполучених у вигляді V. До 2000-х років західне крило було втрачено. Через все східне крило йшов коридор, на північну та південну сторони – приміщення (житлові кімнати). У східному краю крила була сходова клітина. У місці з'єднання крил розташовувався великий напівкруглий об'єм з вестибюлем і сходами, на другому поверсі розташовувалася веранда. 

.

Санаторій міліції (Третій корпус санаторію НКВС ім. Дзержинського – жіночий), 1934. Вул. Академічна, 30.

Санаторій НКВС ім. Дзержинського. Водолікарня, 1932. Вул. Академічна, 30.

Перед нами корпуси санаторію НКВС. Він розташовувався на двох ділянках, які розділяла вулиця Академічна. Основна частина була на північному боці, вхід з Французького бульвару (№52). Ідея головного корпусу з високим циліндричним об’ємом зимового саду полягала у завершенні ним довгої алеї з великою круглою клумбою посередині. Ця алея продовжувалася й на іншому боці Французького бульвару зі сходами до моря. Тобто, важливо було здалеку акцентувати вісь.

Два інші корпуси розташовувалися на іншому боці Академічної вулиці. А тому перпендикулярна друга головна алея комплексу просто перетинала цю вулицю. Пізніше ці ділянки стали окремими закладами.

Автором був архітектор Олександр Дубінін, який звів кілька житлових комплексів для працівників НКВС та інших структур.

Далі приклади классицизації конструктивізму.

Санаторій ім. Леніна. Арх. Ф. А. Троупянський, 1928. Зруйнований у 1940-х рр., курорт Куяльник.

Бачимо начебто контруктивістську споруду, але стиль лише зачепив оздоблення фасадів. Наступний приклад ще більш красномовний.

Лікувальний корпус Лермонтовського санаторію. Арх. Ф. А. Троупянський, 1927–1928. Лермонтовський пров., 2.


Житлові будинки
.

Житловий будинок Радторгфлоту. Арх. Діденко П. М., 1928–1929. 1970-ті (реконструкція з надбудовою поверху та облицюванням фасаду). Провулок Маяковського, 9, ріг Преображенська, 22.

Автор будівлі штатний архітектор при Чорноморському пароплавстві Петро Миколайович Діденко, окрім іншого, проєктував і профспілкові будинки. У 1930 р. ним був зведений будинок для працівників Радторгфлоту на Троїцькій, 22. На наш погляд найбільш яскрава житлова споруда періоду з одеським колоритом.

Окрім знайомого нам курдонеру з боку провулку Маяковського з поперечним корпусом у бік двору, тут подане нескладне, але ефектне кутове поєднання двох корпусів вертикальною призмою сходової клітини з кутовим вертикальним суцільним склінням. Архітектор влучно підіграф схилу провулку Маяковського й підвищенний об'єм сходової клітини підтримав висоту далекого лівого кута будівлі.

Важливим художнім прийомом стилю конструктивізм було використання двох кольорів на фасаді: це темно-бордовий та світла вохра, у прямому сенсі "червоною ниткою" він проходить майже крізь усі зразки, які ми бачили. Але найважливішим художнім елементом конструктивізму є дрібне членування віконної рами, яке складає необхідну візуальну насиченість оздоблення майже пласких фасадів у загальному ритмі квартальної одеської забудови.

Житловий будинок Радтрогфлоту. Арх. П. М. Діденко, інж. Ф. І. Горичев. 1929–1931. Пізніше надбудований четвертим поверхом. Вул. Троїцька, 22.

Автором будинку був той самий Петро Діденко. Перший варіант проєкту складено у 1928 р. Будинок передбачав 32 квартири, покрівля – черепична, центральне водяне опалення. Але він отримав кілька зауважень, включно зі зменшенням висоти будівлі.

У лютому1929 р. інженер Ф. Горичев направив окружному інженеру нову редакцію проєкту, який передбачав будівництво лише фасадної частини, без дворової секції, у спрощеному вигляді. Але й його не реалізували. У тому ж році було складено новий проєкт. Зрештою ще один поверх було додано. Й він сильно спростив ідею.

На сучасній фотографії видно, наскільки сильно спотворюють фасад заміна віконних рам, скління та заміна огороджень балконів, наскільки спрощює оздоблення монохромність.

Архітектура модернізму надзвичайно крихка та чутлива до перебудов та поганого відношення. Нерозуміння цієї архітектури сучасниками загалом виходить з того, що століття експлуатації цих будівель катастрофічно спотворило початковий вигляд, що не дає моливості адекватно судити про її переваги та недоліки.

Наступний приклад – елітний будинок в Одесі, для співробітників НКВС.

Відомчий житловий будинок співробітників НКВС. Арх. О. І. Дубінін. 1929–1931. Маразліївська, 1-а.

Схема будинку знайома, він довгий, з семи секцій, 6–4 поверховий, з двома поглибленнями корпусів. Підпорядкований симетрії й замикає візуально вісь вулиці Троїцької. Довжина сягає 150 м. У дворі влаштовано дитячі майданчики, спортивне містечко, літню естраду – виняткові умови для співробітників найважливішого відомства країни.

Будинок НКВС був першим великим проєктом Дубініна, який з успіхом був реалізований ще до закінчення ним Одеського політехнічного інституту (1932). Потім він працював у бюро Комунбуд і був одним із найзатятіших прихильників раціоналізму серед одеських зодчих того часу.

Особливості цого напрямку у наступному прикладі.

Військове містечко з 4 житлових корпусів, їдальні, центральної котельні та ясел (останнє фото). Арх. О. І. Дубінін, нагляд: арх. А. Л. Гольденберг А. Л. 1932–1933. Вул. Піроговська 7, ріг проспект Щевченка, ріг Семінарська.

Художні особливості конструктивізму тут майже втрачені, ритм та пропорційний стрій відштовхується від раціональності планування та технічного  обслуговування будівлі, що й дало назву стилю. Головне йдеться не про окрему споруду, яка може бути зовсім не виразною, а про композиційний ансамбль з кількох будівель, які разом і складають цільний об'єкт. Бачимо знайомий нам курдонер з озелененням та дитячим майданчиком з головної вулиці. Проєкт складено у 1930 р. 

Гра у мінімалізм художніх прийомів далі.

Житловий будинок кооперативу «Червоний Хімік». 1930. Арх. Н. М. Каневський. Вул. Прохорівська, 13, ріг Мясоєдівська, 11.

Приклад обробки кута будівлі закругленням в ширину вікон. Виглядає імітацією колони, чим складається ефект багатої архітектури при мінімальних засобах обробки фасадів. Початковий проєкт складено у 1929 р., в 1930-му перероблений.

Далі приклад поєднання типових блоків у більш-менш складні структури.

Житловий будинок. Інж. Любельський Л. А. 1929–1930. Вул. Кінна, 2–4, ріг Софіївська.

У проєкті поєднано п'ять типових секцій, дві з яких використані двічі. У цокольній частині розташовані господарчі приміщення, зокрема пральна кімната. Передбачалася квартира наглядача та технічного конторлю будівлі. 

Фактично, перед нами два будинки з різними типами квартир, власне, тому й поштових номери два. За стилістичними особливостями тяжіє до раціоналізму.

Наостанок наведемо приклад розповсюдженого типу фасаду для тих часів в Одесі.


Будинок ЖБК «Інжбуд». Арх. А. Б. Мінкус. 1930–1931. Єлісаветинська вул., 21-а.

Бачимо симетрію, виокремлення поєднуючого й динамічного елементу у вигляді сходової клітини в центрі з вертикальним вузьким суцільним вікном – "градусником". Й характерна його особливість – сходчасте поглиблення цієї вертикальної ніші.
Майже всі такі фасади спотворені заміною віконних рам, переробленням балконів. Але тут ще й фасад був вкритий керамічною плиткою в один колір. Але тут ще й фасад був вкритий керамічною плиткою в один колір.

Ми відібрали примітні об’єкти модернізму, які майже позбавлені впливу класицизму. Здебільшого це конструктивізм. Не розглядався раціональний модерн, який майже злився з ар-деко. Але й тут загальне вирішення фасадів зводилося до геометрично витончених стилізацій форм класицизму: трикутних фронтонів, пілястр, канелюр, стилізацій елементів ордерів, кронштейнів, тощо. При очевидному потенціалі й можливостях дивно, що функціоналізм чи інтернаціональний стиль у ті часи до Одеси зайти не змогли.

Архівні креслення та цитування джерел взяті з ресурсу:

https://photobuildings.com/list.php?cid=4

Розвідки про архітектуру Одеси:

https://all.archodessa.com/all/

Фотографії та корисна інформація:
авторський блог Antique про українську архітектуру https://archexplorer.wordpress.com/?s=%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%81%D0%B0

"Архитектура Одессы" (https://archodessa.com/) фотографії Олександра Левицького та Дмитра Шаматажи.

https://viknaodessa.od.ua/old-photo/

За величезну допомогу у підготовці матеріалу висловлюю щиру подяку Сергію Дяченко, досліднику архітектури Півдня України, дійсному члену УНК IKOMOS, члену спілки архітекторів.