...Скільки їх падає у цю безодню – безодню офісів міжнародних корпорацій, ім’я яким – легіон? Скільки їх – молодих, амбітних, найрозумніших, найкращих – прагне якоїсь фігні? Їхнє омріяне життя зводиться до сидіння у стерильному просторі, перед віконцем монітору – і це добровільне самообмеження нагадує відлюдництво у печері. Чого можна досягти у таких шлях? Офісного саторі? Менеджерського просвітління? Попри прозивне ім'я «офісний планктон», вони переконані, що опинилися у найкращому зі світів, на самій верхівці людської піраміди, на даху цивілізації. Але найкраще для них – це смерть для людини творчої, хоча перед смертю її переконають у креативному характері офісної роботи, покажуть переваги тімбілдінгу, закохають у тайм-менеджмент, навчать коучингу... Після роздумів, оцінок, зважувань, аналізу та прозрінь – якщо б у вас в руках опинилася влада змінювати світ: чи залишили б ви у ньому офісний планктон? Не просто з жалю, а в ім’я вищої цілі – в ім’я Порядку? В ім’я Світового Порядку. В ім’я Нового Світового Порядку. В ім’я Нової Ієрархії. В ім’я Нової Релігії. В ім’я Нової Людини. Формально автор у характерній для нього манері звертається до класичної композиції епохи раннього ренесансу, у якій нові герої, нові святі, нові зрадники та нові статисти–спостерігачі утворюють новий світ, з новим відчуттям Апокаліпсису, який прийде у кожний офіс, до кожного «білого комірця» – і для цього можна особливо й не напружуватися. Все вже зроблено. Нові стандарти вже діють у світі. Біблійні заповіді – день вчорашній. Корпоративна етика – день сьогоднішній. Welcome to the future.